Вінницька команда майстрів провела більше сотні міжнародних поєдинків, у тому числі чотири офіційні − в Кубку кубків-1996/97. Однак перший раз − завжди найпам'ятніший, тож не дивно, що ветерани колективу досі із захватом згадують турне по Швеції 1959 року.

Заслужили, та не отримали
Заснована в 1958 році вінницька команда майстрів «Локомотив» одразу ж стала однією з найкращих в Україні. Уже за рік вінничани під керівництвом Віктора Жиліна виграли свою зону класу Б чемпіонату СРСР − тобто, фактично стали найсильнішими в республіці, якщо не брати до уваги представників елітного дивізіону. Відповідно, вони готувалися до участі в перехідному турінірі за право виходу до класу А. Утім, футбольне керівництво країни вирішило провести реформу чемпіонату, внаслідок якої «пульку» відмінили, а вольовим рішенням республіканської федерації місце серед найсильніших дісталось харківському «Авангарду».

Турне як вибачення
Розчарованим вінничанам пояснили, мовляв, там інфраструктура краща, та й узагалі треба вшанувати першу столицю УРСР. «Локомотив» же вирішили винагородити поїздкою в Швецію. Турне до капіталістичної країни у ті часи було видатною подією навіть для лідерів радянського футболу, не кажучи вже про скромний подільський колектив. Звісно, напередодні від'їзду команду перевірили на предмет ідеологічної чистоти, й у підсумку до Швеції не потрапили кілька гравців, зокрема й провідний захисник Юнь Чен-ян. 

Висока місія
«Товариші, ви прибули до країни з найвищим рівнем життя на планеті. Будьте пильні, вірогідні політичні провокації. Не забувайте, що ви представляєте Країну Рад − в магазинах не чіпайте ніяких товарів, а якщо доторкнетеся, то обов'язково купуйте», − інструктував залізничників відповідальний співробітник посольства, котрий супроводжував команду під виглядом другого тренера. А щоб продемонструвати закордонній громадськості заможність пересічних спорстменів СРСР, усім гравцям видали однакові костюми та жовті туфлі.

Справжній комунізм
Навряд чи шведів вразив модний прикид вінницьких гостей, а от тих життя за залізною завісою просто приголомшило. «Нам усе обіцяли комунізм − так от в Швеції він, схоже, вже настав! Такий рівень життя нам навіть і не снився, ставлення ж до нас було дуже теплим та шанобливим. А найбільше дивував «шведський стіл», звідки можна було брати скільки завгодно наїдків, зокрема небачених нами екзотичних фруктів», − згадував наставник «Локомотива» Віктор Жилін у книзі Станіслава Міхровського «Душа команди».

Биті віце-чемпіони світу
А от на стадіонах дивував уже «Локомотив». Швеція саме переживала футбольний бум після прийому чемпіонату світу-1958, де господарі лише в фінальному матчі поступилися феноменальній Бразилії з юним Пеле у складі. Та виявилось, що місцеві повпреди не рівня вінницьким майстрам. Гості виграли усі чотири товариські зустрічі із загальним рахунком − 27:9. Найважче підопічним Жиліна було з одним із тодішніх лідерів чемпіонату Швеції «Норчепінгом», у котрому на той час виступали чотири гравці національної команди.

Вінницький Нордаль
«Пам'ятаю, зібрався майже повний стадіон, хоча й була страшенна злива. На бігових доріжках навколо поля по щиколотку води, а от на самому газоні жодної калюжки. Ніколи в житті на такому полі більше не грав! − розповідав нападник «Локомотива» Борис Липський. − Я забив кілька голів, а після фінального свистка нашу роздягальню заповнили місцеві уболівальники, тиснули руки, говорили якісь слова підтримки та постійно вигукували «Нордаль! Нордаль!». Як виявилось, я дуже нагадував їм місцевого кумира, легендарного Гуннара Нордаля».