Вінницький уболівальник, можливо, не такий балуваний футболом найвищого ґатунку, як, скажімо, київський, донецький чи одеський. Однак і на його вік випало кілька справді видатних матчів. Понад сто міжнародних товариських поєдинків, два випробування в 1/8 фіналу Кубку СРСР, фінал Кубку України та чотири зустрічі в Кубку володарів кубків залишили яскравий слід у більш ніж п’ятдесятирічному літописі головної команди області − «Ниви». Та найбільше місцеві фахівці, гравці та шанувальники футболу цінують та пам’ятають успіх у півфінальному матчі Кубку України-1995/96 проти донецького «Шахтаря».

«Прилетіли раптом чарівники»

Найяскравіші спогади першого покоління вболівальників вінницької «Ниви», створеної в 1958 році (під ім’ям «Локомотив»), безперечно, пов’язані з товариським матчем проти достатньо знаменитої в ті часи бразильської команди «Мадурейра». Чарівники м’яча приїхали до Союзу в 1961 році, щоб провести низку спарингів із елітними радянськими колективами. Першими суперниками бразильців мали стати київські динамівці, однак перед цим гості вирішили розім’ятися на вінничанах. Як пише Станіслав Міхровський у своїй книзі «Душа команди», директор місцевого стадіону дізнався про приїзд «Мадурейри» о третій ранку в день матчу. Упродовж кількох годин були надруковані квитки та програмки, а до полудня майже всі вони були розкуплені.

Перемога на всі часи

Шістнадцять тисяч фанів задовго до стартового свистка заповнили трибуни стадіону «Локомотив», захоплено спостерігаючи за розминкою південноамериканців. Та й самі вінницькі гравці забули про передматчеві вправи, не зводячи очей з майбутніх суперників, котрі демонстрували справжні чудеса техніки. «Такого ніхто з нас не бачив ні до, ні після бразильської прем’єри», − згадує на сторінках «Душі команди» екс-захисник подолян Анатолій Молотай. Утім, українська команда проявила свій характер та величезну волю до перемоги, завдавши гостям поразки з рахунком 2:4. Між іншим, за кілька днів бразильці обіграли київське «Динамо», найсильніший на той момент клуб СРСР, з рахунком − 2:1.

Провчили еліту

Говорячи про баталії на внутрішній арені, вінничани з пієтетом згадують поєдинок 1/16 фіналу Кубку СРСР-1984 проти ростовського СКА, що тоді представляв елітний дивізіон чемпіонату. Незадовго до візиту на береги Південного Бугу ростовці розтрощили в Москві «Спартак» з рахунком 6:1, і про цей результат гомонів увесь Союз. Усі 25 тисяч квитків були розпродані за тиждень до гри, а перед поєдинком за заповітні перепустки пропонували двадцятикратну ціну. До представників третього за рангом дивізіону армійці ставилися дещо зверхньо, за що дуже скоро поплатилися. «Нива» вийшла на поле по-спортивному зла, та ще й уболівальники невпинно гнали її вперед, чи не щохвилини запускаючи «хвилю». Зрештою, гол Юрія Снилика, котрий добив м’яча після пострілу Вадима Тищенка, приніс господарям сенсаційну перемогу − 2:1.

Новий рік − новий успіх

На жаль, наступний раунд «Ниві» не скорився. За жеребом вінничанам довелося їхати в далеку Алма-Ату, та ще й примхи погоди розтягли мандрівку на п’ять діб. Прибувши о шостій ранку в тодішню столицю Казахстану, о третій годині гості вже вийшли на поле, де мінімально поступилися «Кайрату». У наступному сезоні підопічні Юхима Школьникова повторили свій кубковий успіх, в 1/16 фіналу обігравши в рідних стінах харківський «Металіст» − 2:0. Ажіотаж перед матчем з іншим представником вищої ліги та прославленим кубковим бійцем не поступався тому, що був перед торішньою зустріччю зі СКА. І «Нива» зусиллями Сергія Шевченка, що відзначився двічі, віддячила своїх вірних уболівальників. Здавалося, що й на цьому вінничани не зупиняться, адже далі їм випав не такий уже й грізний опонент − «Металург» із Липецька. Однак виїзний поєдинок 1/8 фіналу для подолян завершився мінімальною поразкою.

Історичний півфінал

Найвидатніший успіх команди теж пов’язаний з кубковим розіграшем − уже за часів незалежної України. Сезон-1995/96 видався справді тріумфальним для колективу, що посідав достатньо скромне місце в табелі про ранги вітчизняної вищої ліги. Розпочавши шлях до фіналу національного кубку з важкої перемоги по пенальті над «Газовиком» з Комарного, далі підопічні Сергія Морозова здолали «Галичину» з Дрогобича (2:0) та «Ниву» з Тернополя (1:0). За жеребкуванням півфінальний матч проти донецького «Шахтаря» мав відбутися у Вінниці, і фаворитом вважалися саме гірники. Хоча тоді їм було ще дуже далеко до статусу гранда, однак команда у Валерія Рудакова підібралася дуже бойова: Дмитро Шутков, Михайло Старостяк, Геннадій Зубов, Олександр Співак, Геннадій Орбу, Сергій Ковальов тощо.

Подвиг Циткіна

Вінничани розуміли: перемога в цьому поєдинку подарує їм путівку в Кубок кубків, адже тоді ніхто не сумнівався, що їх суперником у вирішальному матчі стане незмінний чемпіон − київське «Динамо», яке паралельно зустрічалось із кременчуцьким «Кременем». Тож настрій на гру з гірниками був відповідним, а в місті тільки й розмов було про матч та європейські перспективи «Ниви». Задовго до початку гри трибуни гули, а команди... так і не вийшли на поле. Майже весь склад гірників у той час перебував у лікарні з діагнозом харчове отруєння, і півфінал було вирішено перенести на наступний день. З другої спроби поєдинок таки відбувся, і попри відсутність забитих голів став вельми цікавим. Все вирішувалось в серії пенальті, де справжнім героєм став голкіпер подолян Володимир Циткін. Він парирував удари Ігоря Петрова, Геннадія Орбу та Олександра Коваля. А от Олексій Рябцев, Павло Матвійченко та Леонід Гайдаржі не схибили, довівши до екстазу переповнену арену.

Поразка в фіналі та Європа

Додамо, що у фіналі на столичному НСК «Олімпійський» за присутності 47 тисяч глядачів київське «Динамо» прогнозовано перемогло «Ниву» − 2:0, відзначились Сергій Ребров та Юрій Максимов. Навряд чи подоляни надто були засмучені поразкою, адже її гіркоту підсолодив той факт, що в наступному сезонівони дебютують в єврокубках. На жаль, клуб на той час мав уже тривалі проблеми з фінансуванням. Посилитися напередодні старту в Кубку кубків не вдалось, та ще й Сергій Морозов залишив посаду головного тренера. Тож до протистояння з естонським «Садамом» в 1/32 фіналу команду готував уже Паша Касанов. Перший раунд подоляни з великими труднощами подолали, програвши 1:2 на виїзді та взявши удома реванш − 1:0. Обидва рази відзначився Руслан Романчук, і завдяки голу на чужому полі «Нива» вийшла далі. А там був швейцарський «Сьон», котрий виявився для українського повпреда надто сильним − 0:2 та 0:4.

«Нива» (Вінниця) − «Шахтар» (Донецьк) − 0:0 (пен. − 3:0).

Півфінал Кубку України-1995/96.

27 травня 1996 року.

Вінниця. Центральний стадіон. 20000 глядачів.

«Нива»: Циткін, Гайдаржі, Сосенко, Запорожченко, Солов’єнко, Балацький (Матвійченко, 116), Головко (Паршин, 60), Романчук, Червоний (Борисюк, 115), Рябцев, Любинський.

«Шахтар»: Шутков, Старостяк, Коваль, Яксманицький (П’ятенко, 60), Ковальов (Онопко, 105), Кочвар, Орбу, Співак, Петров, Зубов, Воскобойник (Федьков, 110).