У футболі з восьми років. Перший тренер - В.М. Байсарович. Виступав за команди: «Торпедо» - «Волинь» (Луцьк), «Динамо» (Київ) - дубль, СКА (Київ), KSZO «Островєц»
(Островєц, Польща), «Дніпро» (Дніпропетровськ).
— Володя, вся твоя спортивна кар’єра практично нерозривно пов’язана з волинським футболом...
— Інакше й бути, власне кажучи, не могло. Народився, виріс, почав захоплюватись футболом на рідній землі. І по-хлопчачому був дуже щасливим, коли в сімнадцятирічному віці
після закінчення київського спортінтернату мене запросив у «Торпедо » Віталій Володимирович Кварцяний. Без перебільшення, відзначу особливу роль В.В. Кварцяного у моєму становленні як спортсмена. Завдяки його кваліфікованим порадам мені й донині вдається підтримувати певний рівень футбольної майстерності.У колективі «Волині» добився своєї першої вагомої перемоги — разом з хлопцями в 1989 році став чемпіоном України серед команд другої союзної ліги. Не варто, мабуть, говорити про ті почуття, які я, тоді ще зовсім «зелений» футболіст, переживав в рік волинського тріумфу.
Після армійської служби в Києві і річного вояжу в сусідню Польщу повернувся в рідну «Волинь», де несподівано був обраний капітаном команди. Чому несподівано? В складі нашого колективу, вважаю, були більш вагомі кандидатури, які пройшли і «Крим і Рим»... Це — В. Дикий, В. Мозолюк, 0. Федюков, А. Федецький. На жаль, сезон склався невдало — команда розпрощалася з вищою лігою.
— Ось тут і надійшла пропозиція від Вячеслава Грозного?
— В принципі, так. Але перше коло минулого чемпіонату провів у Луцьку. «Волинь» вирішувала питання по-вернення в елітний ешелон і мене, зрозуміло, ніхто відпускати не збирався. На жаль, високе третє місце після завершення першого відрізку першості і щоденні прохання, турботи щодо вирішення питань матеріального стимулювання головного тренера Анатолія Раденка не були почуті в обласній та міській структурах влади, що й відбилося на фініші турніру. Перші симптоми фінансової хвороби появились ще взимку 1997 року, але я в той час уже був на зборах в «Дніпрі».
— Однак, як показали подальші події, в Дніпропетровську у тебе справи складалися не так, як хотілось...
—Я б не робив таких категоричних висновків. Просто в «Дніпрі» підібралась солідна компанія — Гецько, Паляниця, Мізін, і місце в основному складі по праву належить цим хлопцям. Зрештою, чого приховувати — для того, що грати в цьому іменитому клубі, мені необхідно ще багато чому навчитись.
— У вінницькій «Ниві», наприклад?
— А чому б ні? Дізнавшись про діалог O. Іщенка і В. Грозного з приводу моєї оренди в «Ниву», практично одразу ж погодився. По-перше, ігрова практика, по-друге, підбір виконавців, в яких можна взяти практичні уроки футболу, по-третє — висока мета...
— Д якщо «Дніпро» покличе до себе знову?
—До закінчення першого кола я виступатиму, і це однозначно, за вінницьку «Ниву», як обумовлено договором про оренду. Однак контракт зв’язує мене з «Дніпром» і я, зрозуміло, повернусь, якщо буде необхідно, на дніпровські береги. Крім суто документальних зобов’язань, є й особисте прагнення грати на більш високому рівні — адже саме спортивний смисл передбачає рух від «нижчого» до «вищого». Якщо сторони вважатимуть за необхідне продовжити лою вінницьку «візу» — заперечувати не буду, оскільки в колективі «Ниви» не відчуваю себе чужим.
— Що можеш сказати про сьогоднішнього суперника «Ниви»?
— Чесно кажучи, моя оцінка матиме багато в чому суб’єктивний характер, так як не маю вичерпної інформації про луцьку команду. І все ж твердо знаю, що колектив «Волині» в повному порядку, зі своїми лідерами — Федюковим, Мозолюком, Драницьким. Тільки фінансова підтримка, наскільки мені відомо, часто «зависає в повітрі». Звідсілля, мабудь, і непереконливі стартові результати.
