”Відкриття сезону 1995/96 рр.” - такого неофіційного титулу удостоїв вінницький уболівальник захисника “Ниви”, 20-річного Дмитра Лелюка. Сам факт такого визнання не здивував - Дмитро справді грав надійно і грамотно, в деяких матчах демонстрував просто високоякісний футбол. Дивувало інше - молодий футболіст, практично без досвіду, котрий не грав, крім обласних колективів, абсолютно ніде, можна сказати, різко, грунтовно вписався в склад команди майстрів. Думаю, що такий скачок Лелюк здійснив завдяки своїй наполегливості, аналізу дій більш іменитих колег і, звичайно, працелюбності. А все
могло скластись у спортивній кар’єрі Дмитра по-іншому, адже футболістом він, в принципі, не збирався бути, а шукав своє місце після армійської служби в цивільному житті...
- Те, що я любив футбол, не здивує, мабуть, нікого, оскільки в Україні цей вид спорту “визнає” кожен хлопчина. У третьому класі потрапив, до рук Бориса Івановича Войнаровського, котрий і почав з нас, “сирого матеріалу”, ліпити майбутніх майстрів футболу. І все-таки зв’язувати своє життя із спортом номер один не збирався, просто грав для себе. Дещо пізніше приміряв футболки обласних команд, втому числі й армійської “Мортири”. Ось тут і вирішив поставити крапку, однак отримав можливість у складі збірної Вінничини помірятись силами з “Нивою”. Думаю, виступив непогано, так як Михайло Васильович Петров офіційно запропонував мені продовжити кар’єру в головному подільському колективі.
- Погодився одразу?
- Безумовно. Адже чого гріха таїти - хотілося виступати на високому рівні, до того ж на рідній землі.
- Вишило, як у девізі Олександра Македонського: “Прийшов, побачив, переміг“ Чи не так?
- Ну ні. Це надто гучно сказано. Якщо говорити простою мовою, то сезон 95/96 років склався для мене вдало, оскільки зміг закріпитися в складі команди. Аце для дебютанта немаловажно. Зіграв, вважаю, не гірше від інших, хоча в ряді матчів міг виступити й краще. Визнання мене “відкриттям сезону” було цілковитою несподіванкою, хоча й приємною, тому, користуючись нагодою, висловлюю вдячність уболівальникам за виявлене довір’я.
- Яка позиція на футбольному полі є для тебе найбільш зручною? Де саме почуваєшся як “риба в воді”?
- Бачу себе “персональником”. Відчуваю спортивну радість від вдалої гри проти “довіреного” форварда суперника. Таке завдання примушує грати зосереджено, чіпко, перебувати постійно в гущі подій. Не можу сказати, що абсолютно все вдається - адже досвіду я тільки набуваю.А взагалі моє місце визначають тренери. Очевидно, тому довелося виступати в різних амплуа - “лівим” і “правим” захисником, у центрі оборони захищав ворота “Ниви”. Тобто “мігрував” на оборонних редутах.
-І на завершення цього короткого інтерв’ю—традиційне запитання: твоє хоббі, захоплення ?
- Людина я молода, тому мені властива деяка роздвоєність. Що я маю на увазі? По-перше, люблю читати серйозні книги. Саме вони вчать жити, розширюють кругозір. По-друге, хочеться все таки трохи розважитись, тому дискотек, танців не обминаю. Сил на це вистачає, як і на футбол, який у моєму житті займає нині центральне місце.
