-Борисе, як стають відомими форвардами?

-Щоб відповісти на це запитання, мені необхідно повернутися до футбольних джерел. Одразу хочу за­уважити, що у футбол я прийшов надто пізно, в п’ят­надцять років, не маючи за плечима підготовки ні в ДЮСШ, ні в інтернаті. Зрозуміло, що ази цієї науки, які закладаються в спортивних школах, потрібно було наздоганяти, що, в принципі, я й робив і в групі підготовки «Буковини», і вже граючи за команди майстрів. На перших порах виступав за «Буковину » багато в чому завдяки пункту Регламенту про обов’язкову наявність у складі футболіста до 18 років, і, по великому рахунку, до дорослого футболу ще не був готовий.

Певний досвід почав по крихтах накопичувати в ко­мандах «Зірка» (Бердичів), де пройшов як армійську, так і футбольну школу під керівництвом М. Бальчоса, в «Зорі» (Бельци). Що цікаво, в усіх командах грав у захисній лінії і бачив себе в майбутньому тільки на обо­ронних рубежах. У форварди ж мене «призначив» Юхим Григорович Школьников, заявивши, що моє міс­це на вістрі атаки. Правда, не все одразу вдавалось, довелось постажуватися в «Галичині».

З першого чемпіонату України став гравцем «осно­ви» і поступово, крок за кроком, почав заповнювати порожні клітинки в бомбардирському реєстрі.

-Вдалі виступи за чернівецьку команду не зали­шились непоміченими футбольними фахівцями і Фінкель отримує ряд цікавих пропозицііі. Твій вибір зроблено на користь «Дніпра», але, на жаль, після злополучного кубкового фіналу настає повернення в «Буковину». Невже єдина помилка зіграла настіль­ки вирішальну роль у «дніпропетровській» кар’єрі?

-Однозначно відповісти складно. Ніхто мене з «Дніпра» не виганяв, навпаки, пропонували залиши­тись. І все ж після розмови з Берндтом Штанге, котрий змалював складнощі психологічного плану, вирішив змінити клуб. Той же Штанге ознайомив мене з австрій­ським і німецьким варіантами продовження футболь­ної кар’єри, на мою адресу надійшли «запити » з клубів вищої ліги України, Ізраїлю. Якраз на цьому етапі про­лунав телефонний дзвінок від Школьникова, котрий запропонував мені повернутись у «Буковину». Прак­тично без роздумів даю згоду. Все дуже просто, якщо трохи розшифрувати. У Чернівцях мій дім, моя сім’я. Юхим Григорович формує хорошу команду (Мглинець, Харковщенко, Самардак, Сиротін) і ставить мету—по­вернути Чернівцям місце у вищій лізі. Все задумане май­же вдалося втілити в життя — команда набрала (під­креслюю — набрала в боротьбі) 95 очок, здобула друге місце, але, на жаль, у вищу лігу не потрапила. Обігнала нас «нафтова» полтавська «Ворскла».

-Минулий сезон, судячи з усього, склався для тебе непогано — маєш другий показник по забитих у ворота суперників м’ячів, чернівецький уболіваль­ник назвав тебе одним з кращих гравців колективу. Та все-таки змінюєш обстановку. Чому?

-Ну, минулий чемпіонат вдалим для себе не назву. Отримана на початку сезону травма не дозволила мені взяти участь у всіх матчах першості. Крім того, «Буко­вина» вже була не та — за два останніх сезони її зали­шили не менше п’ятнадцяти, причому кращих футбо­лістів. Незважаючи на цей факт, команда виглядала цілком пристойно, досить згадати безпрограшну серію на старті другого відрізку першості. Здавалося б, та­кий розклад повинен радувати керівництво ФК, та все вийшло навпаки. Зарплату і преміальних не поспішали виплачувати. Замість зароблених грошей нам видава­ли безкінечні обіцянки, розповідали про труднощі з фі­нансуванням команди. Чесно кажучи, все це добряче набридло.

Після завершення сезону, коли закінчився строк мого дворічного контракту з «Буковиною», мені зап­ропонували його продовжити. Умови були цілком по­середніми, але я, в принципі, був згоден. Однак відчува­лось, що реального втілення в життя намічених пунктів контракту доведеться чекати хто-зна скільки, тому й відгукнувся на «запит» Олександра Олексійовича Іщенка.

-Переговори про твій перехід у «Ниву», як зда­валось, затягувались...

-Тертя виникло навколо визначення трансферної суми. Обіцянки керівництва ФК «Буковина» щодо мого вільного вибору по закінченні строку контракту були забуті і за мене почали вимагати кругленьку суму. Цей факт зайвий раз показав, що «Буковині» був потрібен не Фінкель, а гроші за Фінкеля. Добре, що все вдалося владнати.

-Як пройшов процес адаптації в новому колек­тиві?

-Безболісно, швидко. По-перше, я завжди знахо­див спільну мову з хлопцями, в якій би команді не вис­тупав. По-друге, «Нива » зразка 1997 року—це майже всі новачки, і процес адаптації потрібно було проходити не тільки мені, а практично всьому колективу. Ще в Новій Каховці у команді запанувала дружня атмосфера і, сподіваюсь, що дух доброзичливості й товариськості не залишить нашу команду.

-Які завдання ставить перед тобою тренер­ський штаб на сезон, конкретний матч?

-Я форвард. І моє найперше завдання—забивати м’ячі. Але грати нині на «чистих» м’ячах — недозволена розкіш, потрібно й активно захищатися, намага­тись руйнувати атаки суперника ще на його половині поля.

-Борисе, що для тебе є головним у футболі?

-Отримувати задоволення від загальнокомандної гри, добиватись високого загальнокомандного резуль­тату.

-Ну що ж, спасибі за відверту, хоча й нетривалу розмову.