|
Рівно рік (виняток становить лише дуже короткий весняний відрізок 1995 року) не бачили ми Юрія Солов’єнка на футбольному полі, котрого, незважаючи на ще молодий вік можна сміливо віднести до старожилів вінницького колективу. “Нива” для Юрія стала першим професійним клубом і ось уже сім сезонів підряд він з честю захищає її кольори. На правах його хороших знайомих ми,- автори програми, можемо стверджувати, що Солов’єнко завжди відзначався серйозним підходом до своєї роботи, самовідданістю в грі, високими бійцівськими якостями, самодисципліною. У матчі з дніпропетровським “Дніпром" відбулося довгожданне повернення Солов’єнка в діючі ряди команди. Сподіватимемось, що до нього буде прихильною спортивна фортуна і травми в подальшому обійдуть його стороною. Вирішили нагадати вболівальникам про Юрія, в зв’язку з чим і адресували йому кілька запитань. - Юра, то яке ж нещастя спіткало тебе влітку минулого року? - 31 серпня “Нива" проводила товариський матч з олімпійською збірною України в Києві. Уже під час самої зустрічі відчув біль в животі, який з кожним наступним туром прогресував і не давав можливості грати на повну силу. Конкретний діагноз поставили не одразу, тому якийсь час, відведений для лікування, минув марно. Першу спробу стати в стрій здійснив взимку цього року: пройшов підготовчі збори, кілька разів брав участь в календарних матчах. А далі - знову лікарня, лікування, і ось лише тепер, ніби, все гаразд. - Кінцівку минулої першості ти провів на трибунах міського стадіону. Цікаво було б дізнатися про твої почуття в той час, твоє бачення гри. - Які можуть бути почуття? Радість після перемог, розчарування після невдач. А взагалі, важко спостерігати зі сторони, знаючи, що допомогти хлопцям не зможеш. Та й ситуація була непроста, загрозлива. Лише після нічиєї з "Шахатерм” якесь шосте відчуття підказувало, що все обійдеться. Так воно і сталося. - Перед новим сезоном “Нива" поповнилась досить хорошими футболістами, що, зрозуміло, призвело до загострення конкуренції за місце В основному складі... - Цей факт лише зайвий раз доказує, що треба більше працювати, тренуватися інтенсивніше і якісніше. Конкуренція підхльостує гравця, примушує переосмислити свої дії, а в кінцевому підсумку підвищує рівень майстерності. Страшного в цьому нічого нема - це реалії життя. Що ж стосується мене, то відступати не збираюсь, буду викладатись на всі ”сто”. А подальші рішення - за тренерською радою. - А яка готовність до "бою’’ на сьогодні? - Важкувато доводиться, адже упущений час так одразу не повернеш. Крім того, нові виконавці, новий малюнок, треба шукати спільну мову. Однак все це можна налагодити, було б бажання. А воно в мене є, причому величезне. |
