- Паша Намазовичу, ви прийняли вінницьку “Ниву” не те щоб у важкий, а в критичний для неї час - буквально за тиждень до старту. Яке пояснення цьому сміливому кроку?

- Практично всю свою футбольну кар’єру я провів у вінницьких командах “Локомотив” - ”Нива” і, як знаєте, був її капітаном. Тому доля нашого колективу мені не байдужа, хочу до­помогти йому в становленні, повернути, так би мовити, свій імідж. Крім того, приймаючи “Ниву”, знав абсолютно точно, що в своїй ро­боті самотнім не буду. Керівники області і міста - А.С.Матвієнко і Д .В.Дворкіс, президент ФК “Нива” С.П.Татусяк реально і, що головне, всебічно допомагають команді. Адже мета у нас одна - створити її конкурентоздатною і базу­ється ця ідея не на порожньому місці.

- Наскільки відомо, колишній наставник С.Ю. Морозов навесні цього року пропонував вам по­саду другого тренера, однак ви відмовились. Чому?

- Бажання працювати, не приховую, було. Однак атмосфера, яка панувала в той час у ко­лективі, не дозволяла мені дати ствердну відповідь. Перебувати між трьома вогнями: керівництво футбольного клубу - тренерський штаб - гравці не в моїх правилах, а лавірувати, підлаштовуватись не хочу, та й не можу.

- З якими проблемами зіткнулись, приймаю­чи команду, і які з них існують донині?

- Що одразу впало у вічі - це слабка фізична готовність футболістів, їхня нездатність на на­лежному функціональному рівні проводити матчі усі дев’яносто хвилин.Тобто, підготовчий етап до сезону пройшов, м’яко кажучи, незадовільно.

Другий аспект проблеми - в галузі психоло­гії. Що маю на увазі? У хлопців була відсут­ньою психологія переможців, а це дуже небез­печне явище. Уявіть собі: тренуєш на совість, граєш, а результат негативний. В голові одна й та ж думка: як би не вилетіти з вищої ліги. Це перше. Друге, як наслідок, - роз’єднання механізму, яким є команда. Тому зараз букваль­но в кожній бесіді, на кожних зборах підкрес­люю: ми - єдине ціле, єдиний організм із спільним ідеями й прагненнями. Як мені зда­ється, є суттєві зрушення, тобто мікроклімат у колективі в цілому здоровий.

- Ви, мабуть, забули згадати про комплек­тацію... ”Нива” практично не зміщшлась дос­відченими виконавцями, хоча в цьому є гостра необхідність. На чиїх плечах лежить відпо­відальність за упущення в цьому серйозному, можливо, вирішальному питанні?

- Почну з того, що ті гравці, котрі нині є в нашому розпорядженні, можуть демонстру­вати пристойний футбол і поліпшити турнірні показники. Кістяк команди є і я йому довіряю.

Дальше. Чомусь прийнято вважати, що комплектацією повинен займатися тільки тренер-селекціонер. Це зовсім не так. Весь тре­нерський штаб, а також керівники футболь­ного клубу ні в якому разі не повинні бути ос­торонь цього процесу. Перед нинішнім чемпіонатом в таборі “Ниви” перебувало близько п’ятнадцяти нових гравців. На жаль, підійшли нашим вимогам тільки деякі з них. Одні шука­ли у Вінниці тимчасову “гавань”, інші висува­ли явно завищені вимоги, треті, незважаючи на гучні в минулому імена, були готовими лише для другорядних ролей. Звичайно, довелося з цими футболістами розпрощатись. Як і з Борисюком та Матвійченком, від котрих користі нашому колективу було небагато.

- Мені здавалося, що приймаючи рішення про відрахування вищеназваних гравців і другого тре­нера Анатолія Мураховського, ви прагнули само­утвердитись, підкреслити свою головну роль?

- Знаєте, в мене характер не деспотичний і я не сприймаю владу як самоціль у своїй роботі. Підкреслюю - у цих хлопців не було тут пер­спективи.

Тренерські кадри повинні бути єдиними перш за все в ідейному плані. Погляди на саму гру, і це природно, можуть відрізнятися, або обговорюватись усі проблеми, помилки по­винні в нашому колі, а не за його межами. Мені потрібні не радники, а професіонали.

- Патріотизм для вас - не пустий звук?

- Ставлю цей фактор на центральне місце, незважаючи на те, що у футболі нині переважа­ють ринкові, грошові відносини. Футболіст по­винен шанувати, поважати клуб, місто, країну, які він уданий момент представляє. Його спор­тивний авторитет починає формуватися саме з вірності своєму клубу, яка спрямовує його ро­боту, вдосконалює і шліфує її і в кінцевому ре­зультаті такий гравець отримує ім’я. А це і май­стерність, і досвід, і пристойний контракт.

- Очолюваний вами донедавна “Світанок” за короткий відрізок часу досяг вагомих результатів у першості області Чи вдасться втілити свої ідеї в “Ниві”? і взагалі, ви вірите у свої сили?

- Перш за все я вірою в наш колектив, у яко­го є нехай поки що не надто потужний, але цілком пристойний потенціал. Крім того, рівень команд вищої, за винятком, мабуть, київських динамівців, практично однаковий, тому прагнутимемо якомога швидше розкрити свої мож­ливості і піднятися по турнірних сходинках. Я вірю також у допомогу з боку обласної ад­міністрації і Вінницького міськвиконкому, які негайно відгукуються на всі наші проблеми. Вірю у вінницького вболівальника, якому до­рога наша “Нива”. От тільки...

- Продовжуйте...

- Якщо чесно, то не розумію деяких люби­телів футболу, котрі вважають себе авторите­тами, що, на їхню думку, дає право з якимось злобним сарказмом давати оцінку нашої ро­боти. Так, нині у нас нелегкі часи, не все вихо­дить, але це тільки початок шляху. Підгриму­вати необхідно також, як це було в роки моєї футбольної молодості. А що насправді? Тільки критика, причому далеко не конструктивна.

- Як оцінюєте умови контрактів фут­болістів?

- Щоб не кривити душею, відзначу, що вони не кращі у вищій і, можливо, з-поміж деяких команд першої ліги. Та все ж договори з грав­цями не відірвані від життя, цілком прийнятні. Коли ж перемагатимемо, а я впевнений - бу­демо, тоді й житимемо краще.

- Не боїтесь того, що якщо найближчим ча­сом справи не підуть на поправку, то вас “по­просять” піти з посади, яку займаєте?

- Мені запропонували очолити команду в непростий час - отже довіряють. Крім того, мені (я вже повторююсь) всебічно допомага­ють. Гравці працюють професійно. Тобто, все поки що йде нормально. Тому реальної загро­зи нема, інші тренери в цьому плані можуть мені позаздрити.

- А чи не підштовхне вас складна турнірна ситуація на шлях договірних ігор?

- У перший же день мого перебування на посту головного тренера ми провели загальні збори, де одним з головних було питання про так звані фіксовані результати. Прийнято спільне рішення - відмовишся від договірних матчів як негативного явища в нашому фут­болі.

- І останнє запитання, яке стосується особисто вас. Чи є бажання зробити собі ім’я на тренерському поприщі?

- Якщо я відповім - ні, то наді мною просто посміються. Прагнути через працю і знання до визнання - життєва необхідність. Адже пога­ний той солдат, котрий не хоче бути генера­лом.