-  Вячеславе, надто скупу інформацію про тебе має вінницький уболівальник. Розкажи, будь ласка, про себе, про свій шлях у футболі.

-  Навіть не знаю з чого почати. Я такий же, як усі, нічого особливого в моїй персоні нема. Та й у футболі дуже високо не забирався, переважно другу лігу осво­ював.

- І все таки, перші кроки, перший тренер...

- У другому класі записався в Хер­сонську ДЮСШ і потрапив, вважаю, в хороші руки - до Василя Микитовича Кравченка. Наш наставник, крім високих професійних якостей, володів ще й почут­тям любові до своїх учнів, і все це в комплексі передавав нам. Наприкінці на­вчання у спортивній школі «засвітився» в першості міста, області - виступав на місці захисника, а потім отримав повістку в армію. Два роки строкової служби у прикордонних військах і ніякого футболу.

Якби не запрошення після звільнення у запас Байдачного, тодішнього головно­го тренера «Меліоратора», то, скоріше

всього, наша зустрі не відбулася б. про­йшов тренувальні збори і... опинився в командах області та КФК, на котрих за- гостровати увагу, думаю, не варто. Далі було «співробітництво» із Спиридоновим - три роки в другій лізі. Тут і надійшла пропозиція з Вінниці.

- Крім неї, були ще й інші?

- Мав бесіди з селекціонерами дея­ких клубів, зокрема краснопільського «Явора», житомирського «Хіміка». Були пропозиції з Макіївки, Миколаєва. Але, як бачите, опинився у Вінниці і цей вибір зробив завдяки великому впливу мого кращого товариша Саші Любинського.

- Херсонський «Водник» - серед­няк другої ліги, а «Нива» хоча й не лідер, все ж виступає в «еліті» українського футболу. Нелегко дово­диться? Чи справляєшся з покладени­ми на тебе функціями?

- Прикладів таких «стрибків»- переходів скільки завгодно. 1 нічого, бага­то моїх колег закріплювались в основних складах і добивалися успіхів на найвищо­му рівні. Ні в якому разі не хочу сказати, що удача в мене уже в кишені. Я прекрас­но розумію, що навіть за місце в основно­му складі треба ще довго боротися, дока­зувати собі, товаришам по команді, тре­нерам, що на хліб насущний заробляю чесно. А там видно буде. Чи спрвляюся? Не можу судити сам. Щось виходить, щост ні. Ви запитайте про це у Морозова, Гатауліна, вболівальників. Думаю, вони дадуть більш об’єктивну і кваліфіковану відповідь. Я лише одне скажу - працюю, як усі.

- Про строки контракту і його умо­ви поговоримо?

- Вибачте, ні. Це комерційна таємниця ФК «Нива».

- Кілька слів про дозвілля, друзів.

- Сашу Любинського я вже називав. До речі, дружимо сім’ями, оскільки знайомі давно та й погляди на життя однакові. Своїми друзями вважаю і хлопців з нашої команди. Стосунки, ніби, складаються нор­мально.

А от вільного часу малувато. Дуже щільний календар ігор чемпіонату, матчі на Кубок України, тренуван­ня. Так що поки думаю про фут­бол, а не про розваги.