На горизонті замайоріли Прикарпаття з Кривбасом, призабуті футбольна Вінниччина, Житомирщина, Івано-Франківщина. Якщо оптимістичні прогнози справдяться, у нас не залишиться не задіяних у професіональних турнірах регіонів.

Справді, перспективи вражають – врешті-решт, заявилися на атестацію відразу 14 претендентів. Рівно стільки ж команд, на секундочку, беруть участь у другій лізі цього сезону. Навіть не беручи до уваги імена та історію, ми бачимо, що перед нами відкривається довгоочікувана можливість відновлення нормальної футбольної піраміди – 16 команд в УПЛ, 18 – в першій лізі, 18-20 – у другій. А що може дати другій лізі задіювання таких імен, як Алієв, Шацьких, Полтавець, навіть пояснювати не потрібно.

Але насправді друга ліга крута уже зараз – і не потрібно чекати наступного сезону, щоб почати стежити за нею або хоча б придивитися пильніше. Річ у тім, що за останні три роки найнижчий дивізіон професіонального футболу зробив чимало для того, щоб перестати вважатися «дном». І на даний момент друга ліга має підстави вважатися найбільш цілісним турніром вітчизняного футболу.

Для того, щоб зрозуміти, що друга ліга дійсно змінилася на краще, варто згадати, чим вона була ще років п’ять тому. Дві групи по 10-12 команд, з яких половина не знала, чи дограє до кінця сезону. Нещасних 20-26 турів з тривалими паузами і майже піврічним зимовим антрактом. Повний колапс з відвідуваністю й інтересом уболівальників. Врешті-решт, люта відсталість від інших дивізіонів – офіційні сайти були далеко не у всіх, часто їх можна було називати призабутим терміном «інтернет-сторінка». Відео практично ніякого. Доходило до того, що колеги з інших видань присилали фотку й просили сказати хоча б хто грає в якій формі…

Словом, це була ліга-фантом, і нема нічого дивного, що багато років вона лишалася парієм серед професіонального футболу України, й час від часу лунали заклики розформувати її за непотрібністю. А далі було ось що.

Десь так у 2012 році в ПФЛ задумалися над радикальною реформою найнижчого профі-дивізіону. На той час там лишалося щось біля 20+ команд, та й то – серед них низка так званих «двієчок» та «трієчок» (тобто всяких Металургів-2, Чорноморців-2, Шахтарів-3 – резервних команд прем’єр-лігових клубів, які рано чи пізно припиняли участь через появу турнірів U-21 та U-19).

Спершу в другій лізі випробували схему з плей-оф. По ходу сезону 2012/13 команди груп А і Б за літо й осінь провели 20-24 тури, після чого виявили шістки найкращих. Шістки навесні зіграли в групах 1 і 2, а гірші – у втішному турнірі (групи 3 і 4). Наприкінці сезону переможці груп А і Б розіграли загальне друголігове «золото», а медалісти поборолися за інші нагороди.

Перша реформа була сприйнята з інтересом, але за підсумками експериментального сезону розділення на плей-оф не прижилося. Як виявилося, аутсайдерам немає за що боротися навесні (вильоту-то у другої ліги нема), а у лідерів виявилося не так багато мотивації (якщо в групі 2 боротьба точилася до кінця, то в групі 1 все визначилося ще задовго до завершення сезону).

І влітку 2013 року тодішній президент ПФЛ Мілетій Бальчос оголосив, що друга ліга вперше за майже 20 років об’єднається, ставши єдиним дивізіоном. Це рішення спершу мало чимало критики – прогнозували, що низка бідних клубів зніметься з турніру через те, що доведеться їздити на виїзди по всій Україні від Свердловська до Стрия. Насправді ж збулося те, що порахували економісти ФК Скала (Стрий) – загальний річний бюджет клубів збільшився не надто критично, і навіть бідним випало лише на кілька довгих виїздів більше.

Зате що за сезон 2013/14 ми побачили! Це було щось! На старт вийшло відразу 19 команд, і хоча скрута та неспокій в Криму й на Донбасі не дозволили дограти всім охочим, турнір виявився неймовірно цікавим. За винятком кількох відвертих аутсайдерів, усі інші були рівними за силами, й аж до пізньої весни навіть восьме місце могло сподіватися на підвищення в класі. У підсумку в першу лігу піднялися криворізький Гірник, ФК Тернопіль, дніпродзержинська Сталь, комсомольський Гірник-Спорт. Ніхто з них не загубився: Сталь нині у Прем’єр-лізі, Гірник-Спорт відразу ж виграв бронзові медалі, ФК Тернопіль весь сезон йшов поруч з лідерами, Гірник «вистрелив» зараз, будучи реальним претендентом на п’єдестал уже в новому сезоні…

Словом, після об’єднання друга ліга стала зовсім іншою, і хоча зняття кримських клубів і призупинення виступів багатьох донбаських суттєво прорідили ряди українського футболу, нижчий дивізіон вистояв. І цього літа витримав зняття навіть такого безпроблемного старожила, як Шахтар-3. Після кризових 10 команд у минулому сезоні кількість учасників зросла до 14-ти, а їхній досвід настільки сподобався іншим аматорським клубам, що вчора стало відомо про ще 14 претендентів на другу лігу.

Чим приваблює новачків найнижчий нелюбительський дивізіон?

По-перше, рівнем. Цього сезону довелося поспілкуватися із представниками усіх клубів-новачків, і вони в один голос стверджують, що друга ліга порівняно з місцевими аматорськими турнірами – це небо і земля. Навіть виходці зі столичного регіону, чемпіонат якого справедливо вважається одним із найсильніших в світі любительського футболу, визнають, що друга ліга – це інший вимір. Як за інтенсивністю боротьби, так і за організацією, вимогами до проведення турніру та навчально-тренувального процесу. Показовий приклад – Мир (Горностаївка). Два роки тому цей клуб знявся з другої ліги, повернувшись в аматорську лігу. Однак нині повернувся у другу лігу – мовляв, тут цікавіше.

По-друге, всеукраїнськістю статусу. Єдина цілісна друга ліга – це дійсно всеукраїнський турнір. А раніше було не так. Свого часу я намагався зробити загальнодруголігове опитування щодо найкращого гравця, то від більшості тренерів почув: «Я із групи такої-то, а що там у іншій – уявлення не маю». Друга ліга довгі роки лишалася розрізненою і потопала в містечковості. Тепер же вона знову статусна і відкриває щось цікаве що туру.

По-третє, цілісністю. В останні роки всяке трапляється в українському футболі – хтось знімається з турніру, хтось не може дозволити собі черговий виїзд. У ПФЛ, на відміну від найвищого дивізіону, цьому дали раду. У першій лізі за півроку лише один невиїзд. У другій лізі – жодного. Ні цього сезону, ні минулого.

Іще – доступністю. Цього літа ПФЛ та ФФУ зробили все, щоб зняти тягар з клубів нижчих ліг. Як повідомив чинний президент ПФЛ Сергій Макаров, вдалося досягти домовленості з ФФУ щодо зняття оплати роботи суддів з клубів, а ще суттєво (більш як на половину) зменшився заявковий внесок (плюс до цього – ще й економія завдяки переїзду ПФЛ в Будинок футболу, тепер не треба платити за оренду по сторонніх приміщень).

А головне – друга ліга дійсно по-спортивному цікава. Хто міг подумати, що на старті сезону лідерство захоплять зовсім недосвідчена Барса й маловаріативний Кристал? Хто чекав що так здасть оберти Інгулець, який настільки солідно починав сезон? Невже не стало сюрпризом, що Верес і Буковина, зібравши нові склади за кілька днів до старту, зуміють фінішувати у п’ятірці? Хто очікував, що Скала, яка ще років п’ять тому була аутсайдером, нині займе друге місце на проміжному етапі?

Друга ліга – це поле чудес.

До того ж, на відміну від провалених «нульових», нині цей дивізіон підносить гарні «снаряди». Тут виплекався Куліш, який побив усі бомбардирські рекорди другої ліги. Звідси пішли на підвищення Котляр і Каленчук, Адамюк і Кучеров. Вони в Прем’єр-лізі, а Кірієнко, Богданов, Семенець не загубилися у першій лізі. А потрясаючий Славутич, який у сезоні 2013/14 став першим в історії друголіговим клубом у півфіналі Кубка України!?

Словом, другій лізі пішли на користь останні роки. І навіть у плані маркетингу, глядацької активності все дуже цікаво. Подивіться, що творять Верес і Буковина – вони підняли на ноги всіх у своїх областях! Вони проводять цікаві презентації, знаходять нових спонсорів. Врешті-решт, збирають більше глядачів, ніж окремі (а, може, вже й більшість) матчі Прем’єр-ліги.

…Ще зовсім недавно Віталій Кварцяний відсмалив, кажучи про український футбол – мовляв, «Дивіться: он у сусідній Рівненській області «пустеля Гобі», а колись їхній Верес з нашою Волинню на рівних змагався!» Ці слова почули і запам’ятали у Рівному. І нині, коли Верес збирає по 4500-4800 глядачів, у сусідню область шлють вітальні листівки.

А у нас на горизонті – Кривбас, вінницька Нива, Полісся, Поділля… Хтось ще пам’ятає, що то було – полісько-подільське дербі? Які емоції тріщали на матчах Луцьк – Рівне? (почитайте – Кварцяний у автобіографічній книзі цим матчам приділяє більше місця, ніж поєдинкам Волині з Динамо і Шахтарем)

Словом, годі скиглити, панове! Український футбол живіший всіх живих. Далі буде цікавіше. Налаштовуйте екрани ваших моніторів, купуйте сезонний абонемент на стадіони, починайте вболівати за дійсно український футбол!

Щоб ви розуміли: друга ліга зараз така, фото А.Матвіїва, ФК Верес

Артур Валерко, Sport Arena