За ініціативою керівника Південно – Західної залізниці СРСР Петра Федоровича Кривоноса 16-го квітня 1958 року у Вінниці було створено футбольну команду майстрів “Локомотив”. Саме в цей день на стадіоні Центрального парку культури і відпочинку ім. М. Горького «Локомотив» провів свій перший матч проти «Спартака» (Станіслав; наразі Івано – Франківськ) і виграв з рахунком 2:1. 1-м головним тренером «Локомотиву» став Констянтин Васильович Щегоцький. Невдовзі, у цьому ж році команду очолив його помічник Віктор Степанович Жилін.

Спочатку, нетривалий час, грали на стадіоні у Центральному парку культури та відпочинку ім. М. Горького, чекаючи, поки після реконструкції до ладу доведуть стадіон «Локомотив» (наразі Центральний міський стадіон). Тоді на «Локомотиві» було 14 тисяч глядацьких місць, що значно більше, ніж на стадіоні у парку.

Невеличка Вінниця на той час мала трохи більше ста тисяч городян. Отож, поява команди майстрів стала неабиякою подією для міста. Тоді, майже через 13 років після закінчення дуже руйнівної Великої Вітчизняної війни, любителі спорту та й всі люди, зокрема, Вінниці, окрім швидкого капітального будівництва та ще тривалого відновлення будинків, споруд загальногромадського значення, бажали чогось радісного/світлого для душі у своєму місті. І футбол «прийняв на себе таке навантаження».

Зазначимо, це було через 1,5 роки, як футбольна збірна Радянського Союзу стала олімпійським чемпіоном (1956р, Мельбурн, Австралія). Футбол, взагалі, у ті часи в країні був на підйомі – у 1960 році збірна СРСР стала ще й чемпіоном Європи (тоді назва змагань - «Кубок Європи»).

З першого матчу сподівання на успіх «Локомотива» стали реальністю. Команда, хоча і була зформована з молодих гравців (більшість з резервного складу київського “Динамо”), одразу стала своєю, по душі шанувальникам футболу Вінниці та області.

І молода команда, не підвела, заграла. Дуже потужно заграла! Прізвиша Ковилін, Ліпський, Петров, Коновалов, Котельніков, Юн - Чен - Ян, Гуревич, Трояновський, Сайко, Бондаренко, а через деякий час і Снітко, Молотай, Кохановський, Балакін, Александров, Крощенко, Шевченко вболівальники швидко запам'ятали, - вони були на слуху, як місцеві герої. Люди ходили дивитися саме їх футбол! Про їх красиву і ефективну гру знали і в Україні, і у Всесоюзному масштабі.

Трибуни заповнювалися по максимуму. Вінниця стала футбольним містом і в Україні, і в межах всього Радянського Союзу. По вул. Ворошилова (тепер 50-річчя Перемоги) та сусідніх зупинялися автобуси і автівки з вболівальниками, приїжджали люди і з районів області. Квитки на футбол завчасно хотіли придбати за декілька днів до матчу. Вболівальники ще навесні купляли абонементи на всі(!) матчі сезону.

Вже у 1958 році команда зайняла 2 місце у класі «Б» СРСР (потужніше сьогоденної 1-ї ліги України), а у наступному, 1959 році навіть чемпіоном стала! І, таким чином, Вінницька команда здобула путівку (спортивне право) на перехід до головної ліги Радянського Союзу – класу «А». Гравцям «Локомотиву»-1959 було присвоєно звання майстра спорту СРСР. Проте, грати в одній лізі з київським та тбіліським «Динамо», московським командами «Динамо», «Спартак», ЦСКА, «Локомотив», ленінградським «Зенітом», донецьким «Шахтарем» та іншими елітними клубами команді з невеличкої Вінниці не судилося…

Незважаючи на здобуте спортивне право, доля команди Вінниці вирішувалася поза спортом, - у кабінетах вищих керівних посадовців СРСР в Москві та УРСР (Наразі – Україна) у Києві. Вони віддали місце в еліті футболу Радянського Союзу мільйонному Харкову. Це було принизливо і для команди, і для вболівальників.

«Локомотив» ще тривалий час був на високому рівні, зокрема, через 5 років майже повторив успіх – знов став чемпіоном УРСР, проте у фінальній «пульці» у боротьбі з іншими кращими командами СРСР, що претендували на підвищення у класі, не виборов путівку до елітного дівізіону.

І потім команда Вінниці грала яскраво – у 70-і та 80-і роки у чемпіонаті УРСР. А також на початку 90–х років у вищій лізі (наразі Прем’єр – ліга) України. Саме тоді команда під новою назвою «Нива» виступала у фіналі Кубку України та приймала участь у Єврокубкових іграх. Це право команда отримала через те, що київське «Динамо», окрім перемоги у фіналі Кубку, 2:0, стало чемпіоном України.

З першого складу 1958 року у Вінниці наразі є лише Михайло Васильович Петров, який був “забивним” напівзахисником. Грав дуже грамотно, технічно, не був жадібним до м’яча, хоча й сам часто забивав голи. Глядачі вітали оплесками його особисту гру та командні дії.

Наразі майстер спорту СРСР, Заслужений тренер України Михайло Петров згадує, і вболівальники зі стажем теж добре пам'ятають, що в ті далекі вже часи до нас приїздила відома бразильська команда “Мадурейра”, яка до цього вигравала попідряд у відомих команд вищого класу і у Європі, і у Радянському Союзі. Однак у Вінниці бразильці програли 2:4! Спочатку вони були попереду і ажніяк не чекали потужної гри у відповідь від вінниччан. Михайло Петров став героєм матчу, забивши три голи. Про футбольну команду Вінниці йшла добра слава. Для нашого «Локомотива» будь – який суперник не був «страшним». У Вінницю охоче приїжджали грати товариські матчі для підготовки до відповідальних офіційних зустрічей і київське «Динамо» (в основному складі!), і потужний тоді московський «Локомотив» з гравцями збірної СРСР та інші ведучі команди Союзу.

Підтримка вболівальників була стовідсотковою не тільки від того, що це команда Вінниці, а й, головне, через те, що хлопці грали яскраво і потужно, по вищому класу.

Через те, що місць на трибунах не вистачало, багато вболівальників стояли біля стадіону і слухали крики, зойки, оплески – «що там робиться на футбольному полі»?. А ті, хто сидів на трибунах, вважали себе щасливчиками, адже дивилися справжній футбол!

На протязі своєї історії Вінницька футбольна команда майстрів виступала, не тільки під назвою «Локомотив» та «Нива», були ще назви «Нива – Світанок» та ФК «Вінниця».

Чимало гравців, що у різні роки виступали за Вінницю, перейшовши до більш потужних клубів, - стали грати і за збірну країни. Це, зокрема, за СРСР - Валентнн Трояновський, Василий Рац, Стефан Решко, Иван Вишневський; за Україну, зокрема, Виталий Косовский, Сергей Нагорняк.

Відмітимо також, що з часу створення Вінницької команди майстрів найбільший «виробничий внесок» до славного футбольного іміджу Вінниці серед тренерів у Заслуженного тренера, майстра спорту СРСР Віктора Жиліна, - під його керівництвом команда провела найбільше матчів – 270; серед багатьох футболістів у майстра спорту СРСР атакуючого напівзахисника Паші Касанова - він зіграв найбільш за всіх ігор - 513 ігор і більше за всіх забив голів в іграх чемпіонатів, кубкових та міжнародних зустрічах, - у сукупності 142.

Наразі у Вінниці тимчасово немає команди майстрів. Отже, висловимо сподівання, що це «пройде», і великий футбол буде відновлено в обласному центрі.

"Моя Винница" 16.04.13

По информации:Володимир Баженов