— Володимире Михайловичу, вінницький уболівальник мало знайомий з вашою футбольною біографією, оскільки ваша кар’єра проходила у східних регіонах України. Розкажіть коротко про свій спортивний шлях.

— У моїй біографії нема нічого незвичайного. Спортивне життя бере свій відлік з групи підготовки при команді майстрів «Шахтар» (Донецьк). Дещо пізніше виступав за дублюючий склад клубу гірників, а в «основу» потрапляв зрідка і ненадовго, здебільшого в офіційних кубкових зустрічах. Армійська служба звела мене з колективом СК «Чернігів», звідки транзитом через Донецьк потрапив до Маріуполя, трохи пізніше — в запорізький «Металург». Саме в Запоріжжі придбав нове амплуа — центрального нападаючого, адже раніше грав на місці правого півзахисника. Той склад «Металурга» був у повному порядку, досить лише нагадати прізвища моїх колег по нападу—Шарія, Шарипова, Тимошенка...

Тренерська «творчість» в Дніпродзержинську стала своєрідним трампліном для мого професійного ставлення до роботи. 3 1987 року на запрошення Олександра Гуржеєва заробляв на прожиття в ролі другого тренера «Торпедо», рік тому відбувся перехід до Олександра Іщенка в Кіровоград. Ось, в принципі, і весь мій шлях у футболі.

— Очевидно спільна робота з О. Іщенком в «Зірці-НІБАС» відіграла основну роль у вашому переході в «Ниву»?

— Абсолютно правильно. Пропозиція від Олександра Олексійовича надійшла наприкінці травня, а з червня я вже приступив до своїх нових обов’язків у Вінниці.А взагалі, з О. Іщенком знайомий років десять, коли я працював у Запоріжжі, а Олексійович в Житомирі. Уже тоді зав’язались між нами приятельські стосунки, ми постійно підтримували робочі контакти.

— Які обов'язки записані за Володимиром Атаманюком в штатному розписі команди?

— Як тренер «Ниви» беру участь у тренувальному процесі, відповідаю за збір, перегляд і вивчення ігрових якостей суперників, селекційну роботу, веду спортивну документацію команди... Але не варто розглядати мою і моїх колег роботу як щось вузькоспеціалізоване. Робимо все, що доручають, що підкаже завтрашній день.

— Сьогодні тренерський штаб колективу має спільну стратегічну програму дій. І все ж,чи є серед тренерів якісь відмінності у поглядах на її виконання в тих чи інших робочих моментах?

— Ні, оскільки формувався наш колектив наставників не вчора і не сьогодні. У нас спільне бачення завдань і спільний підхід до їх вирішення. Ми дивимось на футбол одними очима.

— Хотілось б почути від вас перші оцінки загальнокомандних дій, окремих виконавців, результатів.

— Якісь висновки робити передчасно — іде робочий процес становлення нового футбольного ансамблю. Курчат, як кажуть, восени рахують. Ось дочекаємось завершення першого кола, тоді головний тренер і розповість, що вдалося, а що ні.

— Останнє запитання: чим заповнюєте такі рідкі для вас вихідні? Чи маєте у Вінниці нових товаришів, друзів?

— Моя сім’я живе у Запоріжжі, і їй я повинен допомагати не тільки по телефону. Двоє дітей потребують уваги батька, ось і доводиться «колесити» по Україні.

Часу на подільські знайомства практично нема, але хороших людей, друзів я тут обов’язково зустріну.

Атаманюк Володимир Михайлович — тренер ФК «Нива» (Вінниця). Народився 13.06.1955 р. в м. Донецьку.

Виступав за команди: «Шахтар» (Донецьк), СК «Чернігів», «Новатор» (Маріуполь), «Металург» (Запоріжжя).

Тренував команди: «Металург» (Дніпродзержинськ), «Торпедо» (Запоріжжя), «Зірка— НІБАС» (Кіровоград).

Жонатий. Дружина — Світлана, син — Дмитро (10 років), дочка — Катя (2 роки).