-  Романе_, твій послужний список ряснить назвами клубів, представлених у вищій українській лізі. І раптом настає вибір на користь першолігівської команди. В чому справа?

-  Хоч у мене і був підписаний півторарічний контракт з івано- франківською командою, але фактично я в ній перебував на умовах оренди, оскільки гроші за мене львівським “Карпатам” не були виплачені. Скажу відверто, симпатизував колективу “Прикарпаття”, в складі якого були добротні кваліфіковані футболісти, з якими можна було вирішувати як певні спортивні завдання, так і разом іти життєвою стежиною. І хоча мені й надійшла пропозиція продовжити реальний контракт з клубом, однак, через ряд причин все ж вирішив змінити обстановку. Були запрошення від кількох українських клубів, але якісь розпливчасті, з недомовками. Конкретністю відзначалась лише розмова з Ігорем Петровичем Яворським, який наш діалог розпочав про високі завдання, поставлені перед вінницькою “Нивою”. Саме серйозні плани на сезон ФК “Нива” та авторитет тренера і визначили мій вибір.

-  Ще одне запитання з минулого. Кілька слів про свої колишні команди. В якій з них ти почувався на “своєму ” місці?

-  Рідними для мене, звичайно, є “Карпати”, адже всі мої корені проростають зі Львова - міста мого народження, міста, в якому проживають мої батьки, численні друзі. У “Карпатах” мені пощастило пограти з такими хлопцями, як Покладок, Колесник, Дудник, працювати під керівництвом В.О. Журавчака.

Путівку в футбольне життя отримав у київському “дублі”, у М І. Фоменка, одночасно набираючись досвіду у Михайличенка, Олефіренка, інших відомих футболістів.

За кордоном, на жаль, не все вийшло так, як думалось, хоча початок польської кар’єри був багатообіцяючим.  Десять ігор за “Легію”, з них дев’ять - переможних. Що, здається, може бути кращим? Однак підоспіли неприємності і керівники “Легії” не знайшли нічого кращого, як запропонувати мені “відповідати” за чужі проблеми. Правда, все уже позаду і призабуто.

-  Чи знайшов Роман Зуб друзів у Вінниці?

-  Якщо говорити по великому рахунку, то саме поняття “друг” для мене багато що означає. Дружба будується роками і в цьому зв’язку виділю поки що тільки Ігоря Ядлося, який разом зі мною переїхав до Вінниці.

Цей факт не говорить про те, що в “Ниві” середній колектив. Навпаки, хлопці підібрались хороші. Думаю, що з ними з часом у мене складуться дружні стосунки.

-  Хотілося б почути твої враження про гру дещо оновленої “Ниви”, про її слабкі і сильні сторони.

-  Вважаю, що оцінювати дії команди не маю права. Я - футболіст, моє завдання - виконувати тренерські вказівки на полі.

-  Наскільки мені відомо, місце “ліберо” тобі було доручено вперше Ігорем Яворським саме у вінницькому колективі?

-  Ні, на місці останнього захисника я грав у львівських СКА-

"Карпатах” у Іштвана Секеча і, за відгуками, виходило це у мене непогано. У “Легії” також пробували в цій ролі, та й переднім центральним захисником пограв. У “Ниві” на даній позиції виступаю в міру необхідності, оскільки укомплектування нашої команди в повному обсязі не вдалося.     

-  Штатна посада чи злий спортивний характер знайомлять тебе з “букетом’* жовтих карток?

-  Порушення правил в безпосередній близькості від воріт дуже часто карається попередженням. Отож жовті картки “запрограмовані” даною позицією на полі, а не моїм, повірте не злим характером.

-  Романе, тебе можна назвати штатним пенальтистом ‘'Ниви”?

-  У “Карпатах” виконання одинадцятиметрових ударів доручалось мені, а ось у Вінниці офіційної коронації на цей пост не було. Просто  довірили кілька разів пробити пенальті. Пробив - і, здається, все склалося нормально.

-  У Вінниці ти постійно виглядаєш, ніби, стурбованим. Весь час у роздумах?

-  Мабуть, вираз обличчя у мене такий, хоча радію і переживаю, як усі і люди . Правда, нині існує ряд організаційних і фінансових проблем, не вирішених між клубом і мною. Можливо, коли все втрясеться, турботи зчезнуть з мого обличчя і тоді частіше посміхатимусь.

-  Чи надовго вирішив зв’язати свою долю з “Нивою”? Чи Вінниця для тебе є проміжним етапом?

-  Мені уже 31 рік і, повірте хочеться якоїсь визначеності. Тому зовсім не проти того, щоб вирішити разом з хлопцями завдання про повернення “Ниви” у вищу лігу і разом з ними виступати на більш високому рівні. Вважаю, що зупинитись на подільському варіанті допоможе і виконання клубом договірних зобов’язань, і симпатії вінницьких уболівальників та ряд інших факторів. Отже, чіткої відповіді поки що дати не можу. Поживемо-побачимо.