|
З’явився Ярослав на білий світ 8 грудня 1960 року в селі на Прикарпатті, і, як всі сільські хлопці, ганяв м’яча – тільки-но почав ходити. Але, на відміну від ровесників, дуже хотів спробувати себе у великому футболі.
- Із амплуа коли визначились? - Та одразу відчув, що найбільше користі команді приношу у півзахисті: тут треба виконувати максимальний обсяг роботи, швидко й правильно з’єднувати оборону і атаку. З мене – маленького, худорлявого, тоді насміхались, але тренери і хлопці бачили мою наполегливість. А моїми кумирами були всі гравці київського “Динамо”. Як тоді грали! - З “Карпат” вас запросили до “Ниви” у 1980 році. -”Карпати” перейшли до вищої ліги, а ми, дублери, посіли 3-є місце. А “Нива”змінила “господаря”, перейшла під крило “КОЛОСА”, з’явились фінансові можливості. Тут вже були Юрій Бондаренко, Орест Козар, Володя Крайнік, покійний Іван Вишневський, Васю Раца взяли із травмою. Трохи пізніше став грати у “Ниві” Сергій Шевченко, з 1982-го – Ваня Паламар. А запросив нас Терлецький по рекомендації Юри Бондаренка, який порадив Івану Івановичу взяти всіх кращих гравців дублюючого складу. Самому Бондаренку, який іще в 1969 році був володарем Кубку СРСР у складі “Карпат”, було вже під сорок, але він все ще грав в карпатівському дублі. Це досвідчений, вмілий гравець, і людина – відповідальна. А ми, “перспективні”, були вже під основою “Карпат”. - А на яких умовах ви перейшли у “Ниву”? - Знаю тільки, що у зворотному напрямку – з “Ниви” до “Карпат” – перейшов гравець збірної молодіжної збірної СРСР Сергій Медвєдєв. - Як Вінниця зустріла? - Доброзичливо. Але сказали: “Якщо щось не влаштовує, можеш будь-коли повернутись додому”. Спочатку навіть заяви не написав. Але побачив, що команда під керівництвом Терлецького цікава, одними з перших заграла у тотальний футбол. Іван Іванович – дуже цікавий фахівець, він сприйняв нові тенденції у футболі, і, головне –зумів все це втілити в життя. Це було у 1980-му, перед Олімпіадою у Москві. - Що можете сказати про Терлецького? - Творча людина. Футбол Терлецького – це змішані стилі, які дають можливість грати вільно, красиво, результативно. Іван Іванович не любив силового футболу, але й прихильником спартаківського стилю його не назвеш. Імпровізація – це добре, але Терлецький вимагав ігрової дисципліни з кожного гравця “Ниви”. Фантазуй на здоров’я, але якщо тільки на 100% виконуєш свої обов’язки. Хлопці швидко відчули смак цікавого футболу, смак перших перемог. Заслуга Терлецького в тому, що він зумів привити “Ниві” сучасну, атакуючу гру на високій швидкості. - Добре, але “швидкий футбол, швидке мислення” – це проголошують всі тренери. А Терлецькому вдалось все це втілити в життя! Багато хто наголошує, що саме Терлецький поставив тодішній “Ниві” чемпіонську гру. Погоджуєтесь? - Так. Але досяг він цього не на пустому місці: підібрав потрібних гравців, яким не треба багато щось розтлумачувати, та й з фінансами було все добре! Терлецький поставив “Ниві” нову гру, якої не тільки у Вінниці, але й в Україні мало хто бачив, навів мости з київським “Динамо”. Запросив Паламарчука, Шеменкова, Процюка, і всі вони підсилили гру. Щоправда, через рік “Динамо” їх забрало, а в 1982-му не стало в “Ниві” і самого Терлецького. Всі вже звикли, що “Нива” постійно в лідерах, а тут – 5-10 місця. “Зверху” розцінили це як провал, пішли оргвисновки. А у 81-му до фінішу реально могли вийти на перше місце, але “Кривбас” виявився сильніший по грошах… - А з чим ви пов’язуєте “паузу” 1982-го? - Теж гроші. Гравці вже звикли отримували великі гроші завдяки доплатам на заводах, в колгоспах та з “чорної каси”, яку мали всі команди СРСР. А в 1982-му заборонили таких доплат наказом. Та коли людина вже звикла до певних умов, їй важко так само викладатись за заробітки, у кілька разів нижчі. Футбольний ринок же з’явився не сьогодні, на ньому знали всіх гравців, і потрібно бути, не знаю яким патріотом команди, щоб відмовитись від грошей для себе і своєї сім’ї! І от на зборах гравці запитали Терлецького, де ділись їхні “нетрудові доходи”. Дійшло до скандалу, Іван Іванович вимушений був піти. Так що у футболі не завжди гра – головне. Про це до цієї пори говорять… - А які були доходи? - Зарплата, премія по 40 карбованців, колгоспні доплати за комбайнерів, цукроварів, закрійників, фрезерувальників, будівельників… Виходили дуже пристойні заробітки – на рівні генералів та космонавтів – до 700-800 карбованців. - Комунізм в окремо взятій команді! А хто був суперниками “Ниви”? - Найзапекліші матчі були з Кривим Рогом, Миколаєвом, Павлоградом, з київським, львівським, одеським СКА. А головний “ворог” – то Павлоград! “КОЛОС” начебто був сільською командою, але жодного селянина там ніколи там не було. У Павлограді, що яскраво “засвітився” у футболі, і так само різко згас, тон там задавали гравці з тієї ж Західної України – Тернополя, Львова, плюс київські “зірки”. А армійські команди мали солідні фінансові ресурси, могли ще й безкоштовно взяти кращу молодь: Іван Яремчук, наприклад, напряму зі СКА попав в київське “Динамо”. - А у Вінниці настала ера Школьникова… - Це зовсім інший стиль футболу, абсолютно! Школьников – прихильник силової гри. Але “Нива” могла діяти по-різному: акцент – то гра півзахисту, атака найчастіше йшла через фланги. А іноді Папа давав настанову виводити нападаючих на удар вже першим пасом, аби якнайскоріше доставити м’яч у передню лінію, і це було для суперників новиною. А питав Школьников за гру суворо, був принциповим, давав зрозуміти, хто в хаті хазяїн. “Нива” використовувала пресинг, стали підбирати високорослих гравців, які добре грали наверху. Обов’язком крайніх захисників – Леха, Руденка, Зайця, Паламаря, Яцишина було не тільки швидке підключення до атаки, але й вміння грати, як чисті форварди. З’явилось нововведення – пара високих, фізично сильних центрфорвардів Шевченко і Снилик. Вдало увійшов в команду Ваня Буловчак. І згадаю покійного Ваню Вишневського, якого у чемпіонському для “Ниви” 1984-му році переманив “Дніпро”: майстер, але ніколи не задирав носа… - Яка тоді була гра, скільки радості людям та “Нива” приносила… - …І жоден закарпатець не жалкував, що перейшов в “Ниву”! - Зараз у Вінниці немає команди, і саме час згадати 1984-й, чемпіонський рік! - У Павлограда і “Суднобудівника” – головних наших суперників – виграли матчі у Вінниці, але програли на виїзді. Миколаїв підвів зайвий віковий гравець, це й вирішило долю чемпіонату. Ситуація була гостра, і лише Москва вирішила: “Нива” – чемпіон! В пульці за вихід до першої ліги грали з куйбишевськими “Крилами Рад” та целіноградським “Цілинником”. Ми були сильніші “Цілинника” і не слабші “Крилець”. Але всесоюзна федерація відкрито ставила на Куйбишев, про це величезна московській делегації добре знала. На виїзд я з командою не їздив… через весілля, яке ми вже замовили в Чернівцях. Визивали на килим сюди, в “КОЛОС”, порадили торжество перенести. А як я міг відмовитись? Всім розіслали вже листівки! І керівництво мене врешті-решт зрозуміло: посміялись трохи, і “звільнили” від поїздки.
До сезону 1984-го чемпіонського року “Нива” готувалась в станиці Лазаревська. Заяць – праворуч (у білому плащі) - Мені розповідали, що допоміг “Крильцям” зазвичай принциповий суддя Юшка… - …Ми дуже надіялись на гру-відповідь у Вінниці. Суперник дуже сильний, але й ми поступатись так просто наміру не мали, відчували силу! “Нива” добре почала, і все це запам’яталось: на 3-й хвилині я на правому фланзі дав пас Касанову, Паша миттю пройшов вперед, зробив простріл у воротарський майданчик, а Снилик вдало замкнув. 1:0, з’явився шанс перемогти! На 20-й хвилині забиваємо ще один чистий гол, але суддя фіксує офсайд, – а його й близько не було! У другому таймі вже вони забивають гол – трохи “кіксанув” Іван Панчишин – зрізав м’яч. До кінця півгодини, і тоді зрозуміли – все… - В 1984-му “Нива” перемогла у Кубку ростовський СКА 2:1. - Уявіть силу Ростова, який саме перед кубковим матчем обіграв “Спартак” у Москві – 6:1! Так що й “Нива”, певно, була неслабкою командою… А в 1985-му знову в 1/16 Кубку перемогли “Металіст” 2:0, який тренував Лемешко. У Вінниці був справжній футбольний бум! А Харків через два роки взяв Кубок СРСР! Далі – чудова можливість пройти далі – липецький “Металург”. Але “Нива” грала на виїзді, та й Липецьк виявився міцним горішком: тоді вони вийшли до першої ліги, а кращим бомбардиром був Аваков, що тільки-но перейшов з “Металіста”. Нива пропустила на 82-й хвилині. До речі, і в 1984-му в Алма-Аті єдиний гол “Кайрат” забив теж на останніх хвилинах. Це футбол: горя і щастя порівну… - А з якої причини пішов з команди Школьников? - Він завжди був принциповою людиною, і за це ми його поважали. “Папа” вимагав, щоб перед гравцями виконувались фінансові зобов’язання. Коли ж цього не було, йшов на конфлікт… Це був його метод роботи: задачі – максимальні, і від “керманичів” вимагав обіцяне виконувати. А коли цього не було, йшов з команди. - Після 1985 року, коли “Нива” вдруге поспіль вийшла до 1/8 фіналу Кубку СРСР, вас запросили в київське “Динамо”… - Тоді в армію у “СКА-Карпати” забрали Тищенка і покійного Леха, а мене і Ваню Паламаря – у “Динамо”. Поки був травмований Дем’яненко, Ваня встиг засвітитись і у кількох іграх “під основою”, а мене віддали у “Динамо-2″, я грав разом з Володею Циткіним, з Корнійцем, Мішою Стельмахом, які потім грали в основі “Динамо”. - А “Ниву” очолив Томах. - І в цього тренера – зовсім інший стиль, інший підхід до гри і методика тренувань. Сан Санич не прощав безвільного ставлення до гри, нерішучості на полі – нікому! Кредо Томаха: “Команда повинна бути в тонусі всі 90 хвилин”, головне для нього – фізична підготовка. Він вважав, що видовище – то лише наслідок фізичної, технічної, тактичної підготовки. Саме при Томаху у Вінниці був найбільш жорсткий футбол. Він вимагав, щоб навіть на тренуваннях гравці ззаду і спереду одягали на ноги “щитки”. Сан Санич сам брав участь в тренуваннях, і навіть – для ілюстрації – спеціально щосили бив по ногах! Футбол Томаха – це жорсткий, від оборони, силовий футбол “на повну”! Так, тренування – важкі, але це був новий, і дуже цікавий футбол “Ниви”! - Прийшли Циганков, Шубін, Фокін, Марєєв, Причиненко, Бєліченко, Акбаров, Черепанов, Турянський! А як сприймали ту нову яскраву жовто-блакитну “Ниву” уболівальники! - При Томаху була дисципліна залізна, слова ніхто не міг мовити! Якось після матчу, коли Томах зробив зауваження по грі, став сперечатись Причиненко: “Вы к игре постоянно предъявляете претензии, а нормального жилья обеспечить не можете: у меня даже нормальной кровати нет! Может, я просто не выспался!” Томаху це не сподобалось, він крикнув Причиненку: “Да я эту мебель на голове тебе разобью!..” А Прича – людина емоційна, і як жбурне у бік Томаха з усієї сили бутсом! Причиненку після цього довелось пакувати валізи, в газетах повідомили, що одного з лідерів команди за порушення дисципліни відраховано… Але вже в наступному матчі, коли уболівальники саме це обговорювали, Саша, начебто нічого й сталось, вийшов на розминку, чим дуже порадував нивівських фанів. - Ви – найдовше грали в складі команди майстрів, і досі виступаєте – за аматорів… - У професіональний футбол закінчив грати в 1999 році в складі чернігівської “Десни”, як записано в “Історії ветеранського футболу України” – у віці 39 років 7 місяців. Статистики сказали, що це в Україні – рекорд. - Один і в двадцять вже втомлюється від футболу, інший відчуває себе юнаком в сорок і більше… Що допомогло вам так довго знаходитись у формі? - Напевно, гени – всі в нашій сім’ї худорляві, витривалі. А ще – здоровий спосіб життя, ніколи не палив. А от чарку шампанського міг перехилити, як святкували перемоги. Назавжди запам’ятав урок 1983 року, коли ми з Вадиком Тищенком і Сергієм Шевченком після третьої домашньої перемоги “Ниви” у Вінниці взяли по пляшці шампанського і “посиділи”. Школьников тоді зробив зауваження по грі, і після цього алкоголь для мене – табу! - Хто для вас кращий тренер у Вашій кар’єрі? - Найбільше вдячний Школьникову. Юхим Григорович завжди виконував обіцяне, і я не знаю, чи є ще такий тренер: він ніколи не підводив гравців… Під час нашої спільної роботи в Чернігові він запрошував мене у гості, навіть пропонував надати у моє розпорядження житло на час перебування його в США. При ньому я отримав квартиру у Вінниці, він допоміг вирішити житлове питання і в Чернівцях, при розлученні з першою дружиною… А такі питання для футболістів дуже важливі! - Щось курйозне було у футболі? - Якось перед матчем вибив два поспіль вікна у підтрибунному приміщенні, а в самій грі забив Херсону вирішальний гол: тоді покійний директор стадіону Георгій Петровський заявив: мовляв, вікон можете трощити, скільки хочете, але за однієї умови, – щоб, як Заяць, потім забивали голи! Згадаю ще, як у 1991-му в буферній зоні “Буковина” Школьникова йшла першою, і будь-що повинна була перемагати в Чернівцях “Ниву”. Я грав заднього захисника, і ми знали: якщо заб’є “Буковина”, трагедії з цього робити не слід… Ідуть останні хвилини, Чернівці ніяк забити не можуть, хоч ми у захисті граємо все вже менш уважно… Вже й на лавці “Ниви” показують: все, мовляв, час вийшов, потрібно “робити результат!” То ледь-ледь м’яч зрикошетив у наші ворота. А команда ж у “Буковини” була дійсно класна! От такі бувають у футболі парадокси… - Всі тренери “Ниви” від Терлецького до Томаха, попри всі радикальні зміни – ставили Вас в основу. В чому ж причина Вашої незамінності, Ярославе? - Знаєте, коли Школьніков святкував 70-річчя, він проїхав місцями футбольної слави: був у Чернігові, Чернівцях, Вінниці. “Буковина” саме приїхала у Вінницю, грала з “Нивою”. І вечором, коли Ігор Гатауллін запросив нас відзначити цю подію, Саша Бобарико сказав так: “Заяць грав, тому що він – універсал, і завжди виконував завдання тренера будь-де – від заднього захисника до нападаючого”. Дійсно, за кар’єру я лише на воротах не стояв… Думаю, допомогло вміння прочитати гру на хід вперед. Коли при Терлецькому, приміром, захворів Орест Козар, я грав чистого форварда разом із Шевченком. І виходило непогано… Єдине, що не щастило із завершальним ударом: забивав 3-4 за сезон, але ж то не мій обов’язок… Якось я побився об заклад з одним відомим гравцем “Ниви”", що заб’ю 5 м’ячів. Про нього знають – має “чорне око”, але я виграв!
Важко даються футбольні перемоги… - І – ваш коментар з приводу нинішнього футбольного небуття “Ниви”? - Це дуже засмучує. Чому вже майже десятиріччя “Нива” лише виживає і не бореться за підвищення у класі? Я розумію, що футбол – тема затратна, де багато підводних течій. Це треба враховувати, але команда у Вінниці – футбольному місті – повинна бути! Яка ж то радість для вінничан, для нас, футболістів, які були яскраві враження! На мою думку, потрібно створити футбольну раду із впливових людей, які люблять справжній футбол, розуміються на ньому. Я, наприклад, вірю, що вже через рік “Нива” відновиться, і достойно буде представляти вінницький футбол.
Станіслав МІХРОВСЬКИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ФІЗКУЛЬТУРНО-СПОРТИВНЕ ТОВАРИСТВО "КОЛОС" АПК УКРАЇНИ
|
