Звичайно, життя — не  папір, на якому можна написати і прочита­ти бажане. В зв’язку з цим відзначимо, що і в тривалій спортивній кар’єрі Макогона траплялися і випадкові помилки,і непроду­мані дії. Але вагоміше те, чого більше. А в Ігоря значно більше і житейської доброти, і професіоналізму в роботі. Мабуть, тому в правого захисника «Ниви» дуже багато друзів і прихильників його футбольного та­ланту.

Сьогодні публікуємо невелике інтерв’ю з І. Макогоном з тим, щоб ближче познайо­мити любителів футболу з його життєвою позицією, його баченням тих чи інших проб­лем.

—   Ігоре, все твоє життя тісно переп­лелося з кіровоградським футболом, який нині представлений у вищій лізі, Місце в основі «Зірки» було закріплене за тобою, як земля за колгоспом, а ти приймаєш рі­шення залишити насиджене тепле міс­течко і переїжджаєш у незнайому Вінни­цю, Адже так?

—   Думаєте, мені було легко прийняти це рішення? Зовсім ні. Пам’ятаєте Івана Ва­сильовича з відомого фільму, котрий сказав класичну фразу: «Меня терзают смутные сомненья». От і я не день-не два обдумував пропозицію головного тренера Олександра Іщенка щодо переїзду до Вінниці, радився з сім’єю, друзями. Поради були іноді цілком протилежними, але, як бачите, надягнув я футболку «Ниви» і поки що не шкодую. Що відіграло в моєму виборі головну роль? Три фактори: повага до наставника команди, в якого слова не розходяться з ділом; плани «Ниви» в сезоні 1997/98 років; коло друзів- футболістів, разом з якими уже проходив дистанцію від другої ліги до вищої.

—   Цікаво було б дізнатись, яку позицію в цьому питанні займала твоя сім’я. Адже, говорячи мовою шахістів, у вашо­му родинному колі була сильна фігура — твій тесть, котрий посідав пост мера Кіровограда.

—   Чого гріха таїти — всі були однознач­но проти. Моє рішення сприймалось хво­робливо і щоденно знаходився черговий «мінус», що підкреслював неправильність вибору. Але я стояв на своєму і спасибі моїй дружині, яка спочатку поступилась, а потім зрозуміла і підтримала мене.

—   Макогон у «Зірці» і Макогон у «Ниві» — це два різних спортсмени, дві різних людини чи ні?

—   Вважаю, що будь-який футболіст, кот­рий ставиться до своєї справи професій­но, зобов’язаний з повною віддачею виконувати роботу в тому клубі, під прапором якого він виступає в даний момент. І місце народження, прописки та інші фактори тут ні при чому. Тому різниці не бачу. І в «Зір­ці », і в «Ниві» граю, як умію, в усякому разі викладаюсь на полі на всі сто відсотків.

—   Добре. Але чи всі свої кращі якості вдається тобі реалізувати під час кален­дарного матчу?  

—   Не знаю. З боку, як кажуть, видніше. Помилки, ясна річ, допускаю, без них не обходиться жоден футболіст, будь-яка лю­дина. Без наших помилок не було б самої, гри, оскільки вона б втратила непередбачуваність, видовищність, сенс.

А взагалі, це питання варто переадресувати нашим тренерам, керівникам, уболі­вальникам. їм давати оцінку моєї гри. їі вис­тавляти мені «двійки» чи «п'ятірки».

—   Якою бачиться тобі наша команда на другому відрізку першості?

—   Більш, я б сказав згуртованою, цілес­прямованою, підготовленою. Мені, звичай­но, можуть заперечити. Сказати — нема гри, Імпровізації, нестандартної краси. Можу частково погодитись, з великими зас­тереженнями. Знаєте, у народі побутує фраза: «Не стій над душею». Вона таїть у собі глубокий психологічний підтекст. Наш психологічний підтекст - результат, в ім’я якого іноді доводиться жертвувати деякими компонентами гри. Наприкінці сезону нас, виконавців, той же любитель футболу спитає за результат, забувши про красиві комбінації того чи іншого матчу. Згодні?

—   Згоден.

—   Ось так. Давайте на речі дивитися ре­ально. Адже недаром англійці кажуть: «Найбільш красиве в грі — це результат».

—   Це думка твоя чи всього колективу?

—   За всіх «розписуватись» не буду — у кожного свій двір. Але скажу відверто — живемо дружно і справу робимо спільно. І дай Бог, довести нам те, що розпочали, до переможного КІНЦЯ.

—   Друзі Ігоря Макогона?

—   Кращі друзі — моя сім’я. Дочка Настя — велика прихильниця татової професії, незважаючи на юний вік. Відчуваю себе пе­ред нею в боргу, оскільки часу їй приділяю дуже мало, здебільшого докладаючись на бабусю. Олена практично завжди поруч, її сміли­во зараховую до своїх активних уболіваль­ниць. Знала вона на що йде, обираючи собі чоловіком футболіста, і, зізнаюсь, розділяє І підтримує всі складнощі моєї професії.Моїми друзями вважаю і весь колектив команди «Нива», який вирішує нині склад­не завдання. І якщо екзамен здамо з честю, думаю, у кожного з нас коло друзів буде ще ширшим.

Ігор Макогон - захисник. Народився 24.11.1969 року в Кіровограді.

У футболі з семи років. Перший тренер - В.П. Капінус.

Виступав за команди: ОКА (Одеса), «Поліграфтехніка» (Олександрія), «Кремінь» (Кременчук), «Зірка-НІБАС» (Кіровоград).

Жонатий. Дружина - Олена, дочка - Настя (6 років).