|
А Сергій з цього приводу, як кажуть, ні до кого претензій не пред’являв. Почав грати-грати, як уміє. Пристосувався. До товаришів по команді, до стилю гри колективу. І що ж? Виявилось: «малий золотник, але дорогий». Тепер кожен знає, що виходячи на футбольне поле, Сапронов відпрацює чесно і добросовісно, без НЬОГО вже важко уявити оборонні редути «Ниви». За традицією, що уже встанови лася, кілька запитань до нашого візаві — Наближається до кінця чемпіонат України серед команд вищої ліги. Кілька слів про його рівень, чи є суттєва різниця між першим і вищим ешелоном? - Якщо співставити рівень чемпіонату у вищій лізі з першою, то порівняння буде явно не на користі останньої. Я це відчув, як кажуть, на власній шкірі. Наші суперники в цьому турнірі вищі за класом, тобто підбір гравців значно кращий та якісніший. Завдяки цьому колективи виступають стабільно, адже мотивації успіху мають під собою реальний грунт: європейські кубки, нагороди першості, авторитет клубів та - їх футболістів.У самій грі також відчувається суттєва різниця. І перш за все у швидкісних діях, тактичних шикуваннях, індивідуальній техніці, інших компонентах. Тобто, працювати у «вищому світі» і почесно і цікаво. — А які завдання ставив перед собою ти, Сергію? — Перш за все оцінити самого себе на якісно новому рівні, тобто перевірити той багаж, який накопичував протягом довгих років у футболі. Це по-перше. По-друге — виступити гідно, допомогти колективу здійснити намічені плани. Наг скільки мені це вдалося, судити тренерам, уболівальникам. — Ну, а сам що думаєш? Що виходить краще, що гірше? — Нелегко дати об’єктивну оцінку своїм діям. 3 боку видніше. Зараз будь-який гравець повинен володіти практично всіма навиками. Особисто мені до вподоби зіграти «на випередження», в «підігруванні». Та найбільше задоволення отримую від точного довгого пасу своім партнерам, (особливо якщо після цього був забитий м’яч. Думаю, і гра головою мені вдається, не уникаю силового єдиноборства, досвід навчив мене розгадувати задуми суперника. Але все це — мої функціональні обов’язки і вони нічим, не відрізняються, підкреслюю, від обов’язків моїх колег по команді. Головне в мої 32 роки — постій но перебувати, в хорошій фізичній формі, що дасть можливість виконувати роботу якісно, з максимальною віддачею. — Найбільш пам’ятний випадок у цьому сезоні? — Приємний чи не дуже? — На твій розсуд. — На жаль, запам’ятався гол, який я забив у... власні ворота в Кривому Розі. Уявляєш, перша половина першого тайму і я його «ввалив». Найненриємніший спогад. Довго відчуваєш себе винуватцем, переживаєш. — Після гри з «Кременем» — у Чернігів? — Як вийде. Бажання їздити додому частіше є завжди. Адже там живе вся моя рідня. Чекають мене і дружина Валентина (вчителька російської мови однієї із шкіл), любима мама і багато інших рідних та близьких мені людей.
|
