Спостерігаючи за ним ось уже рік, відзначав для себе, що юний вінницький футболіст наділений спортивним талантом, має бажання працювати і грати. Але вважав, що юнак не доріс ще до дорослого футболу, а тільки перебуває на його почат­кових стадіях. Признаюсь, що пропустив процес трансформації півзахисника «Ниви-2» від почат куючого до справжнього, що зрештою, лише при­ємно здивувало. Висновок визрів сам собою—міс­це в команді першої ліги та юнацькій збірній Ук­раїни належить по праву цьому гравцеві, ім’я яко­го — Віталій Комарницький.

— Віталій, що для тебе означає футбол?

— Це моє захоплення, стан моєї душі. Футбол — це і дозвілля, і думки, і перша справжня робота, яка, сподіваюсь, в подальшому дозволить прояви­ти себе в житті.

— Твої перші спортивні кроки нерозривно пов'язані з ФК «Нива», вони дозволили тобі прой­ти від молодшої групи ДЮСШ до складу голов­ної команди. Що, на твою думку, сприяло цьому прогресу — талант, праця, «везіння»?

— Вважаю, що без хоча б мінімального Божого дару футболістом стати неможливо, як і поетом, актором, художником... Але дар цей так і залиша­ється незатребуваним, якщо його не розвивати і не вдосконалювати. Тому основною базою в до­сягненні яких-небудь успіхів визначаю передусім працю. Повірте, я не проводжу розмежувань між тренуваннями та іграми чи то в «Академіку-Ниві», «Ниві» або «Фортуні». Знаю одне: готуватись і виступати необхідно з повною викладкою як у юнацькій збірній, так і в подільських клубах... А без везіння також ніяк не можна. «Невезучим» щастя усміхається тільки в однойменному фран­цузькому фільмі з участю П’єра Рішара.

— Зарахування до складу колективу, який очолює Олександр Іщенко, викликало бурю при­ємних відчуттів?

Справді, ця подія стала для мене несподіва­ною і, звичайно, приємною. Потрапити в колек­тив, у якому практично кожен футболіст вважа ється майстром, що має за плечима досвід висту­пів у вищій лізі, європейських турнірах і навіть у збірній України — чим не радість і гордість? Пере­бувати разом з ними завжди почесно і відповідаль­но, та й футбольне навчання проходить значно швидше.

— Потрапляючи в протокольний список «ві­сімнадцяти»,мабуть, відчуваєш себе по-іншому? Не побоюєшся, що у випадку виходу на поле гра не складеться, розгубишся?

— Хвилювання є, а от страху — ні. Чесно, на­віть не знаю, чому. Можливо у моєму настроюванні на матчі зіграв нехай і мінімальний, але досвід підготовки до зустрічей у складі збірної, шаргородській «Фортуні». Але ще є бажання перевірити свої сили на високому рівні, який присутній у першій українській лізі.

— Віталію, як складаються у тебесправи в збірній (U-16) України?

— Збірна нашого віку практично закінчила свої виступи і, на жаль, на мінорній ноті. З нашим скла­дом ми просто зобов’язані були виходити з групи фінальної частини першості Європи-98 у Шотлан­дії, але, як знаєте, не склалося. Горджусь, що є грав­цем її основного складу, що надягав футболку ук­раїнської команди, яка нічим не відрізняється від футболки національної збірної. Валентин Луценко на останніх зборах підкрес­лив, що базою для формування Олімпійської збір­ної стане склад колишньої юнацької, тобто «на­шої» і обнадіяв деяких хлопців, в тому числі й мене, перспективою оглядин. Залишається сподіватись, що запрошення від головного тренера збірної буде, а мені, в свою чергу, вдасться виправдати високе довір’я.

— Мрія Віталія Комарницького?

— Найзаповітніша (нехай наді мною і будуть підсміюватись в команді) — стати чемпіоном світу у складі української команди. А в найближчих пла­нах — отримати місце і закріпитися в «основі» він­ницької «Ниви», вийти в її рядах у вищу лігу. І прос­то — навчитися грати в добротний, красивий, улюблений мною футбол.

Віталій Комарницький — півзахисник. Народився 2.08.1981 року ум- Вінниці.

У футболі з семи років. Перші тренери — Ю.П. Мисак, В.С. Рева.

Виступав за команди: «Нива-2» (Вінниця), «Фортуна» (Шаргород). Член юнацької збірної України.

Неодружений.