У футболі з восьми років. Перший тренер — М.П. Чабайда.

Виступав за команди: «Десна» (Чернігів), «Торпедо» (Запоріжжя).

Жонатий. Дружина — Олена, дочка — Марія (6 років).

— Юра, якими причинами обумовлено твій перехід із запорізького «Торпедо» у вінницьку «Ниву»?

— Як і всі хлопці нашого нинішнього колективу, дав згоду про перехід у подільську команду після пропозиції, яка надійшла від її

наставника Олександра Олексійовича Іщенка. У розмові з ним з’ясував, що перед колективом поставлені високі спортивні

завдання, а з часом, як кажуть, в перспективі — створення класного футбольного ансамблю, який зможе конкурувати з провідними

клубами країни. Довго не роздумував, практично одразу знайшов відповідь на це запрошення.

— Можливо, не останню роль у твоєму виборі зіграли й умови особистого контракту?

— Мій контракт нічим особливим не відзначається від тих, які уклали інші партнери по команді. Повірте, що «зіркових» пунктів у

ньому нема, робота і винагорода за неї — реальні. На умови не скаржусь, претензій до керівництва клубу за їх виконання не маю.

— Знову запрошені в команду гравці уже працювали під керівництвом О. Іщенка. Ваші ж шляхи в минулому не перетинались...

— Формально так. Але з «головним», коли Олексійович ще очолював «ЗІрку-НІБАС», контактував і мав усі шанси опинитися в

Кіровограді. Однак сторони не домовились і тільки Вінниця та Запоріжжя прийшли до спільного знаменника.

— Як почуваєшся в новій команді?

— Відмінно. Хороший колектив, умови для життя нормальні, подобається саме місто. В усякому разі в «Ниві», у Вінниці чужим

себе не відчуваю.

— Чому сьогодні Юрій Бондаренко не має місця в основному складі?

— Особисто я бачу кілька причин в ситуації, яка склалася. Це і конкуренція за місце на лівому фланзі півзахисту, і концепція гри,

яку сповідує «Нива» в матчах першості. Середня лінія повинна бути постійно мобільною, живою, підтримувати високий темп.

Очевидно, тому найбільш часті заміни і корегування стосуються футболістів середини поля. А, по великому рахунку, видніше,

звичайно ж, тренеру, кого ставити або не ставити на матч.

—Практично в кожній грі тобі надається можливість вразити ворота суперника, але, на жаль, створити «маленьке диво» вдається

рідко. У чому справа?

— Я не форвард і в цьому зв’язку не володію, на жаль, тим завершальним рухом, тією чіткою вирішальною постановкою удару, які

вважаються голевими. В таких ситуаціях хочу зіграти напевно, переконливо — втрачаю секунди, а з ними — впевненість. Відношу

ці фактори до суто психологічних, подолаю їх — почну поповнювати голевий актив.

— Твій невисокім зріст — помічник чи перешкода на футбольному полі?

— Не задумувався над цим. Своїм зростом задоволений, який є — такий є. У футбол далеко не завжди за ростом приймають,

історія знає багатьох невисоких, але видатних майстрів. Так, у чомусь втрачаю, а десь і знаходжу.

— Збоку складається враження, що в тебе спокійний, дещо прихований, але цілком добродушний характер...

— З тим, що спокійний — згоден, але не прихований. Просто, можливо, менш емоційний, ніж інші, менш балакучий. Прагну жити

розмірено, плавно. Серед друзів.

—Де познайомився з своєю дружиною і як швидко визначились з сімейним життям?

— З Оленкою подружився ще в сім років, адже доля звела нас в одному класі. Так що, вважайте, дружину і футбол вибрав для себе

одночасно ї йду в своєму житті з ними поруч понині. Розписались ми в Чернігові у 1991 році, а дещо пізніше дружина подарувала

мені донечку Марію. Зараз вони живуть поруч зі мною, у Вінниці, що є для мене додатковим козирем у футбольній кар’єрі.