Атаманюк Володимир Михайлович — тренер ФК «Нива» (Вінниця). Народився 13.06.1955 р. в м. Донецьку.

Виступав за команди: «Шахтар» (До­нецьк), СК «Чернігів», «Новатор» (Маріу­поль), «Металург» (Запоріжжя).

Тренував команди: «Металург» (Дніпро- дзержинськ), «Торпедо» (Запоріжжя), «Зір­ка — НІ БАС» (Кіровоград).

Жонатий. Дружина — Світлана, син — Дмитро (10 років), дочка —Катя (2 роки).

-Володимире Михайловичу, вінницький уболіваль­ник мало знайомий з вашою футбольною біографією, ос­кільки ваша кар'єра проходила у східних регіонах Украї­ни. Розкажіть коротко про свій спортивний шлях.

 -У моїй біографії нема нічого незвичайного. Спортив­не життя бере свій відлік з групи підготовки при команді майстрів «Шахтар» (Донецьк). Дещо пізніше виступав за дублюючий склад клубу гірників, а в «основу» потрапляв зрідка і ненадовго, здебільшого в офіційних кубкових зус­трічах. Армійська служба звела мене з колективом СК «Чернігів», звідки транзитом через Донецьк потрапив до Маріуполя, трохи пізніше — в запорізький «Металург». Саме в Запоріжжі придбав нове амплуа — центрального нападаючого, адже раніше грав на місці правого півзахис­ника. Той склад «Металурга» був у повному порядку, до­сить лише нагадати прізвища моїх колег по нападу — Шарія, Шарипова, Тимошенка...

Тренерська «творчість» в Дніпродзержинську стала сво­єрідним трампліном для мого професійного ставлення до роботи. З 1987 року на запрошення Олександра Гуржеєва заробляв на прожиття в ролі другого тренера «Торпедо», рік тому відбувся перехід до Олександра Іщенка в Кіро­воград. Ось, в принципі, і весь мій шлях у футболі.

-Очевидно спільна робота з 0.Іщенком в «Зірці-НІБАС» відіграла основну роль у вашому переході в «Ниву»?

-Абсолютно правильно. Пропозиція від Олександра Олексійовича надійшла наприкінці травня, а з червня я вже приступив до своїх нових обов’язків у Вінниці.

А взагалі, з О. Іщенком знайомий років десять, коли я працював у Запоріжжі, а Олексійович в Житомирі. Уже тоді зав’язались між нами приятельські стосунки, ми постійно підтримували робочі контакти.

-Які обов'язки записані за Володимиром Атаманю- ком в штатному розписі команди?

-Як тренер «Ниви» беру участь у тренувальному про­цесі, відповідаю за збір, перегляд і вивчення ігрових якостей суперників, селекційну роботу, веду спортивну документа­цію команди... Але не варто розглядати мою і моїх колег ро­боту як щось вузькоспеціалізоване. Робимо все, що доруча­ють, що підкаже завтрашній день.

-Сьогодні тренерський штаб колективу має спільну стратегічну програму дій. І все ж, чи є серед тренерів якісь відмінності у поглядах на її виконання в тих чи інших робочих моментах?

-Ні, оскільки формувався наш колектив наставників не вчора і не сьогодні. У нас спільне бачення завдань і спільний підхід до їх вирішення. Ми дивимось на футбол одними очима.

-Хотілось б почути від вас перші оцінки загальноко­мандних дій, окремих виконавців, результатів.

-Якісь висновки робити передчасно — Іде робочий про­цес становлення нового футбольного ансамблю. Курчат, як ка­жуть, восени рахують. Ось дочекаємось завершення першого кола, тоді головний тренер і розповість, що вдалося, а що ні.

-Останнє запитання: чим заповнюєте такі рідкі для вас вихідні? Чи маєте у Вінниці нових товаришів, друзів?

-Моя сім’я живе у Запоріжжі, і їй я повинен допомага­ти не тільки по телефону. Двоє дітей потребують уваги бать­ка, ось і доводиться «колесити» по Україні.

Часу на подільські знайомства практично нема, але хороших людей, друзів я тут обов’язково зустріну.